Розглянуто цивілізаційну ідентичність Миколи Костомарова. Простежено специфіку вживання у його працях понять "Слов'янщина", "Слов'янський світ", "Руський світ" крізь призму двоєдиної імагологічної категорії "свій-чужий". Окреслено цивілізаційний автостереотип на ментальній карті ученого, з'ясовано його змістове наповнення та аксіологічне навантаження. Узагальнено роль Миколи Костомарова у процесі генези української цивілізаційної ідентичності.

На основі аналізу наукових доробків щодо участі Російської православної церкви в суспільно-політичних процесах України другої половини ХIХ століття визначено основні вітчизняні та зарубіжні, світські й конфесійні історико-церковні школи, з'ясовано особливості їх підходів до висвітлення релігійного та суспільного аспектів історії церкви в Україні.

Проаналізовано історіографію дослідження ролі студентства в антиурядових виступах у Російської імперії 60 - 90-х рр. ХIХ ст. Досліджено мотиви антиурядових виступів студентів-революціонерів, охарактеризовано атмосферу в сфері академічного та суспільного життя, що склалося на той період у Російській імперії. На основі опрацьованого матеріалу та історіографічного аналізу зроблено висновок, що студентство в Російській імперії відігравало одну з ключових ролей в революційному русі, керуючись своїми мотивами вони стали однією з ключових опозиційних сил революцій 1905 - 1907 та 1917 рр.

Микола Левитський послідовно дотримувався соціалістичних поглядів. М. В. Левитського відносять до народницької течії соціалістичного руху. Водночас Левитський підкреслював першість К. Маркса у розробці теорії побудови соціалістичного ладу, хоч в лави марксистської течії суспільної думки він не потрапив. Микола Левитський не ставив під сумнів справедливість положень марксистської теорії суспільного розвитку, однак вважав, що марксисти догматично її інтерпретують і використовують без врахування умов конкретної країни. Основою соціалістичного ладу, на думку Левитського, становить кооперація. Микола Левитський розглядав кооперативну діяльність як безпосереднє творення соціалізму, і присвятив цій справі все своє життя. Він займався широкою пропагандистською роботою та створенням кооперативних організацій. Тільки з 1894-го по 1905 рік його зусиллями відкрито більше 500 промислових та 200 сільськогосподарських артілей.

Проаналізовано сучасне сприйняття історіографією доктрини неоєвразійства та зокрема погляди на проблему східнослов'янського етногенезу одного із найбільших апологетів цієї ідеологічної течії А. Дугіна. Встановлено, що довільна інтерпретація неоєвразійцями історичних та етнологічних фактів робить їхнє вчення антинауковим і не дозволяє сприймати його як частину сучасного етноісторіографічного дискурсу.

Проаналізовано церковну політику візантійського імператора Костянтина V Копроніма, як одного із провідних теоретиків іконоборського руху VIII ст. Зроблено висновок, що з одного боку у христологічній аргументації іконоборців простежується вплив Антіохійської богословської школи, а з другого неоплатонівського спіритуалізму.

Ритм є важливою складовою формування лікувального тексту, як результату колективної міфотворчості. Його обрядове відтворення має підпорядковуватися певним нормам. Наголошення тих чи інших слів зумовлює їх обрядову пріоритетність, визначення якої надає можливість реконструювати важливі з погляду міфу смисли, що криються не стільки в міфопоетичних образах, скільки в їх інтонативних характеристиках.

Досліджено історію становлення та розвитку харчової науки у ХIХ - на початку ХХ ст. Акцентовано увагу на витоках виникнення харчової науки. Доведено, що наука про харчування зародилась саме внаслідок використання вченими того часу таких фізичних процесів, як роз'єднання та ізолювання різних речовин і сполук. Одержано дані про взаємозв'язок між хімічним складом харчових продуктів і живих організмів. У ХIХ ст. у зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу відбувся якісний стрибок у розвитку харчової науки, та одержан статус сучасної науки. Розвиток і становлення сучасної історії харчової науки починається з 40-х рр. ХIХ ст. Саме у цей період розвивається хімія і біохімія харчування. Наголошено, що у другій половині ХIХ - на початку ХХ ст. харчова наука ознаменувалася такими фундаментальними досягненнями, як відкриття вітамінів, виявлення есенціальності для людини ряду амінокислот і мінеральних речовин, формування концепції харчових ланцюгів, дешифрування катаболізму білків, ліпідів і вуглеводів їжі до складових одиниць з наступною побудовою в організмі більш складних сполук, властивих його тканинам.

Проаналізовано сприйняття нових моделей жіночої освіти, зокрема навчання на вищих жіночих курсах, крізь призму мікроісторії родини модерного часу на теренах Російської імперії. Встановлено, що інноваційні прагнення жіноцтва щодо підвищення освітнього рівня спричинили конфліктні ситуації у родинах, підгрунтям яких стало посягання на усталену гендерну ідентичність.

Реконструйовано процес становлення та розвитку театрального мистецтва у таборі полонених українців Фрайштадт, простежено діяльність таборових мистецьких організацій, які забезпечували його функціонування (драматичний гурток - "Артистична секція" - Драматичне товариство ім. Івана Котляревського). Встановлено, що театр виконував у середовищі полонених важливу національно-культурну та організаційно-патріотичну функції.

На основі аналізу вітчизняної та зарубіжної історіографії висвітлено процес підготовки та реалізації проектів державності другої Речі Посполитої 1917 - 1918 рр. польською політичною елітою. Увагу приділено впливу об'єктивних та субєктивн6их чинників, що значно активізували діяльність національних сил Польщі. Відзначено вплив лютневої революції 1917 р. у Росії, створення та діяльність Польського національного комітету, позицію та діяльність Юзефа Пілсудського. Розглянуто діяльність Регентської Ради та вплив прийнятих нею рішень на процес утворення незалежної держави.

Проаналізовано еволюцію польської інтелігенції в українську за період 1859 - 1863 рр. Стверджено, що етнографічні та просвітницькі "ходіння в народ" реукраїнізованих польських інтелектуалів на Правобережжі стали ідейними та організаційними провісниками майбутнього народницького руху в Україні.

Проаналізовано основні положення нормативно-правового документу сільського просвітницького товариства "Кобзар" - Статуту. Функціонування Товариства у с. Кирилівка на Черкащині розглядається як вияв громадської активності, який відбувався за умов нестабільного соціально-економічного та політичного стану.

Висвітлено важливу теоретично-методологічну проблему класифікації та систематизації зразків українського опозиційного фольклору часів "суцільної колективізації" та Голодомору 1932 - 1933 рр. Здійснено узагальнення та ревізію існуючих підходів, запропоновано авторську схему вирішення поставленої проблеми.

Охарактеризовано умови і особливості, за яких проходило відродження та розгортання культурного життя в селах центральних областей України у другій половині 40-х років. На матеріалах Київської, Полтавської, Кіровоградської, Дніпропетровської областей проаналізовано загальні тенденції та особливості роботи культурно-освітніх закладів в сільській місцевості, досліджено форми і методи діяльності сільських клубних установ у повоєнний час. Узагальнений матеріал надав змогу виявити позитивні та негативні моменти в діяльності культурно-освітніх закладів в культурному житті та в пропагандистській системі радянської влади.

У результаті вивчення нових архівних документів розкрито напрями, особливості і форми співпраці між кліром та вірними Сербської православної церкви з православними України, прихожанами Руської православної церкви. Хронологічно дослідження охоплює 50 - 80-ті роки ХХ ст. Показано роль Києва (його релігійна складова) у духовній підтримці СПЦ як у попередні часи, так і в період комуністичного атеїзму.

Визначено основні фактори, що впливали на розвиток державного соціального страхування в Україні впродовж 90-х років ХХ ст. Проаналізовано характер та особливості запровадження в Україні обов'язкового державного соціального страхування. Висвітлено діяльність політичних інститутів у справі запровадження системи обов'язкового державного соціального страхування.

Проаналізовано становлення жіночих студій як наукового напрямку історіописання на Заході. Увагу звернуто на чинники виокремлення історії жінок, процес інституціоналізації наукового напрямку, дискусії науковців щодо дослідницьких завдань і підходів жіночих студій.

Проаналізовано підходи, що сформувалися у російському візантієзнавстві з ХIХ по ХХI ст., у вивченні першого періоду іконоборства та проблеми визначення причин введення іконоборського едикту Льва III Ісавра. У дослідженні автор приходить висновку, що причини іконоборського конфлікту потрібно шукати не в економічних чи політичних мотивах імператорів-іконоборців, а в христологічній та доктринально-богословській площині.

Проаналізовано головні підходи О. Єфименко в трактуванні еволюції привілейованого стану українських земель у другій половині XIV - 60-х рр. XVI ст. та його місця в тогочасному суспільстві. Зокрема, з'ясовано специфіку розуміння істориком диференціації привілейованого населення. Увага приділена розгляду представлених дослідницею визначальних факторів формування правового статусу шляхти. З'ясовано оригінальне сприйняття нею еволюції жінки в тогочасному суспільстві. Розкрито загальне розуміння істориком змін у повсякденному житті української шляхти литовської доби.